Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов’язку перед людиною – утверджувати та забезпечувати її права.
Відповідне положення міститься у постанові КАС ВС від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 Цивільного кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів (п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача – суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров’я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У справі, що розглядається, відповідач не довів, що його тривала протиправна бездіяльність не викликала у позивача психічне напруження у зв’язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду його заяв порівняно з заявами інших громадян, які належно вирішувались. Відтак, у суду апеляційної інстанції не було підстав для висновку про те, що моральну шкоду не заподіяно.
Верховний Суд прийшов до висновку, що наведені позивачем обставини, за оцінкою суду першої інстанції, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли їй моральну шкоду.