В процесі розгляду цивільних справ сторони наділяються широкими процесуальними правами. Окрім права позивача на відмову від позову та права відповідача визнати позов, сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.
Форма реалізації права позивача на відмову від позову та права відповідача визнати позов відображена у статті 175-й Цивільного процесуального кодексу України.
Мирова угода сторін — це укладена сторонами угода, в силу якої позивач і відповідач шляхом взаємних поступок ліквідують цивільно-правовий спір, який виник між ними.
Положення ч. І ст. 175 ЦПК визначили, що мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов’язків сторін та предмета спору. Тобто, це угода сторін, в якій вони викладають прийнятний для них варіант вирішення судової справи, розподіляють спірні права та обов’язки, або відмовляються від таких шляхом досягнення компромісу. Наприклад, якщо предметом спору є поділ спільного майна, то за цією нормою взаємні поступки сторін можуть мати місце лише в межах прав та обов’язків кожного з них на це майно.
Передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду і повідомити про це суд, зробивши спільну заяву (усну чи письмову). Хоча в ч. 2 ст. 175 ЦПК прямо не йдеться про можливість укладення мирової угоди між сторонами в усній формі, але з її змісту така можливість випливає. Незважаючи на те що законодавство не містить однакового підходу відносно форми мирових угод, з практичної точки зору її умови краще викладати письмово, шляхом підписання обома сторонами окремого документу або шляхом складання кожною із сторін письмової заяви.
Якщо мирову угоду або повідомлення про неї викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, ця заява приєднується до справи.
Суд відповідно до ч. З ст. 175 ЦПК повинен роз’яснити сторонам наслідки такого рішення. Зокрема, про те, що у разі закриття провадження у справі (п. 4 ч. І ст. 205 ЦПК) повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. З ст. 206 ЦПК). До того ж, суд зобов’язаний перевірити, чи не обмежений представник сторони, який висловив намір вчинити ці процесуальні дії, у повноваженнях на їх вчинення.
Судовим рішенням, яке ухвалює суд у разі укладення сторонами мирової угоди, як це зазначено в ч. 4 ст. 175 ЦПК, є ухвала суду про закриття провадження у справі.
Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання (затвердження) мирової угоди. У разі, якщо умови мирової угоди суперечать закону чи порушують права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд (ч. 5 ст. 175 ЦПК). Суд не визнає також мирової угоди, в якій одну із сторін представляє її законний представник, якщо його дії (дії особи, якій він доручив ведення справи) суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 175 ЦПК).
Спеціальних вказівок щодо змісту ухвали в частині визнання мирової угоди ст. 175 ЦПК не містить. Тому це питання слід вирішувати, виходячи із загальних положень ст. 210 ЦПК про зміст ухвали суду, але відповідно до суті мирової угоди.
Цивільно-процесуальне законодавство передбачає, що примирення сторін може бути оформлене не лише під час розгляду справи в суді першої інстанції (ст. 175 ЦПК України), але і на стадії апеляційного (ч. 3 ст. 31 ЦПК України) і касаційного розгляду (ст. 334 ГПК України), а також в період примусового виконання рішення суду (ст. 372 ГПК України).
Від себе додам, що на практиці мирова угода – не дивлячись на відтінок не повного задоволення сторонами процесу своїх вимог є найкращим рішенням, і найкращим показником професіоналізму юриста є якраз не кількість виграних справ, а кількість визнаних мирових угод.