В житті часто трапляються випадки, коли одному з подружжя, наприклад чоловіку, батьки надають кошти, і за ці кошти купується квартира, яка реєструється на чоловіка. Проте, надалі при розлученні жінка «забуває» за чиї кошти була придбана квартира, і вважає квартиру спільним сумісним майном. Більш того просить суд відійти від принципу розподілу майна навпіл і поділити із урахуванням інтересів дитини на частки: собі 2/3, а і іншому 1/3.
У таки випадках ВСУ (справа № 6-399цс17) послідовно своїми постановами зобов’язує суди завжди встановлювати за які кошти було придбане спірне майно і чи можна вважати таке майно сумісним. Якщо буде встановлено, що квартира була придбана не за спільні сімейні кошти, а за особисті кошти одного з подружжя, то таке майно НЕ підлягає поділу і у позові слід відмовити.
Ця справа цікава тим, що чоловік придбав квартиру хоча і під час перебування у шлюбі, проте не за спільні сімейні кошти. При цьому довести він це зміг тільки у ВСУ, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій поділили двокімнатну квартиру навпіл. А довів він це на підставі договору купівлі-продажу іншої нерухомості, де було зазначено, що її придбання було здійснено чоловіком за особисті кошти отримані до шлюбу, і за її відчуження чоловік отримує особисті, а не спільні кошти. Саме ці кошти і були втрачені на придбання спірної квартири.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Проте у справі, яка переглядається, суди не звернули належної уваги на наведене та не з’ясували походження коштів, за які було придбано спірну квартиру. Факт придбання спірної квартири за кошти, отримані від реалізації квартири у м. Дніпропетровську, визнала сама позивачка, що спростовує висновки судів про недоведеність зазначеної обставини.