Наприкінці весни-початку літа починається пора відпусток. Дехто відпочиває в Україні, інші ж їдуть на відпочинок за кордон.
Згідно Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» усі громадяни України мають право на виїзд за кордон.
Проте, нормами цивільного законодавства, а саме ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.
Однак інколи виникає проблема в тому, що один за батьків не бажає надавати іншому батьку згоду на виїзд їх спільної дитини за кордон з різних міркувань – це може бути помста колишнього чоловіка або дружини, неприязні стосунки між батьками тощо.
Згідно п.п. 3-5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 Виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного із батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків з нотаріально посвідченою згодою здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого із батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого із батьків у разі пред`явлення зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого із батьків.
Таким чином державою визначено певний механізм вирішення вказаної вище проблеми.
Проте законодавцем у нормативних актах не визначено – чи може судове рішення дозволити неоднократний виїзд дитини без згоди одного з батьків, чи слід у рішеннях судам зазначати конкретну країну для виїзду.
У рішенні апеляційного суду по справі №496/3624/16-ц досить детально про аналізовано зазначені нормативні акті. Сподіваюсь, що аналіз рішення ,який пропонується стане у нагоді юристам та батькам дітей.
Мати дитини звернулася до місцевого суду із позовною заявою про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за межі території України до Російської Федерації до свого другого чоловіка до досягнення ними повноліття у супроводі матері.
Проте, колишній чоловік не надає своєї згоди на тимчасовий виїзд дітей за кордон, при цьому не пояснює підстави відмови. На прохання позивачки надати дозвіл на виїзд за кордон та оформлення проїзного документу малолітніх дітей відповідачем ігноруються.
Рішенням районного суду у позові відмовлено.
Постановляючи таке рішення суд виходив з того, що позивачка просила суд надати дозвіл на виїзд дітей строком на три роки, без зазначення конкретної дати, а також не надала суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог
На вказане рішення матір’ю малолітніх дітей подано апеляційну скаргу.
Апеляційним судом апеляцію позивачки залишено без задоволення, а рішення місцевого суду – без зміни.
Мотивуючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на наступне.
Відповідно до ст.313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.
За правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.
Таким чином у своєму рішенні суду слід зазначати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення.
В свою чергу виходячи зі змісту ст. 141 СК України, яка визначає рівні права та обов’язки щодо дитини, надання судом дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька позбавить останнього можливості брати участь у вихованні своїх дітей та можливості спілкування з ними.
На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги матері про надання судом дозволу на виїзд за кордон малолітніх дітей без згоди та супроводу батька без зазначення конкретного строку, не передбачені законодавством України, а тому на законних підставах відмовив в задоволені позову.