Рішеннями судів, залишеними без змін судом касаційної інстанції, визначено участь батька (позивач) у спілкуванні та вихованні малолітнього сина, встановлено періодичність та графік побачення батька з сином.
Звертаючись до ВССУ (справа від 08 листопада 2017 року) з касаційною скаргою мати дитини, зокрема посилалась на висновки судово-психологічної експертизи, згідно з якими, відношення дитини до матері характеризується сприйняттям її як джерела безпеки і надійного захисту в невідомих умовах, сприйняття її як особливо значущої фігури ведучої під експертного по життю, а до батька – як до джерела травматичних, негативних почуттів та спогадів, пов’язаних із низьким рівнем довіри.
Посилання у касаційній скарзі, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, на небажання дитини спілкуватися з батьком, колегія суддів ВССУ відхилила, оскільки «у майбутньому з урахуванням інтересів дитини встановлений судом спосіб участі батька у виховання та спілкуванні з сином може бути змінений».
Обґрунтовуючи це рішення, ВССУ, зокрема, зазначив, що ст. 51 Конституції України гарантує кожному із подружжя рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї. Схожа норма міститься також у ч. 6 ст. 7 СК України, відповідно до якої рівність прав і обов’язків жінки та чоловіка у сімейних відносинах, шлюбі та сім’ї є однією із загальних засад регулювання сімейних відносин. Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов’язків щодо дитини.
Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня 2003 року, рішення у справі «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року).