Увага! Спільне засідання цивільної та господарської палат ВСУ: Судом першої інстанції задоволено позов прокурора як представника органу місцевого самоврядування та визнано недійсними державні акти на землю та витребувано майно (земельні ділянки) з чужого незаконного володіння. Підставою для такого рішення стала відсутність у архівному відділі місцевої РДА протоколів та рішень, які стали підставою для оформлення права власності на землю. Окрім цього, у місцевому управлінні Держкомзему документація із землеустрою щодо складання державних актів, які оспорено також не облікована.
В свою чергу рішенням суду апеляційної інстанції рішення районного суду скасовано та у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено. Скасовуючи рішення апеляційний суд з висновками якого погодився і ВССУ, виходив з того, що, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що про порушення земельного законодавства органам прокуратури стало відомо в ході перевірки додержання вимог земельного законодавства та не з’ясовано, з якого часу органу місцевого самоврядування стало відомо про порушене право та не звернуто уваги, що висновки перевірки, проведеної прокуратурою, на підставі яких заявлено позов, у матеріалах справи відсутні.
Окрім цього, державні акти законність яких оспорювалась, були зареєстровані у відповідній книзі та скріплені печатками сільської ради, а отже право прокурора на звернення до суду із відповідним позовом і у сільської ради і у прокурора виникло з часу переходу права власності на майно. У зв’язку із цим суд апеляційної інстанції обгрунтовано дійшов до висновку про застосування частини першої статті 261 ЦК України та зазначив, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила
Переглядаючи зазначені рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій Верховним Судом недвозначно висловлено позицію про те, що незважаючи на те, що органу прокуратури, який є позивачем та представником держави в особі органу місцевого самоврядування про порушення законодавства стало відомо під час проведення відповідної перевірки в порядку так званого “загального нагляду” вже після спливу позовної давності суду першої інстанції слід було з’ясувати з якого часу орган місцевого самоврядування дізнався про порушення права та звернути увагу на наявність доказів (скріплення печаткою сільської ради та реєстрації нею державних актів) про те, що останній було відомо про порушення права.
На підставі таких висновків ВСУ було відмовлено у задоволенні заяви заступника Генерального прокурора України.
Отже із наведеного випливає те, що орган прокуратури в даному випадку є лише представником держави. Водночас перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику.