В останні роки нарахувати податки та штрафні санкції фіскальний орган був здатен практично любому суб’єкту господарювання, якщо у господарській операції його контрагент чим-то не подобався такому фіскальному органу. Так, наприклад, контрагент міг не перебувати за місцем реєстрації чи мав проблеми із основними фондами та порушував певні правила ведення податкового обліку або мати заборгованість перед бюджетом. І чомусь добросовісний платник податку повинен був перевіряти свого контрагента та при сумнівах не мати з ним справу. Суди підтримували таку поведінку фіскальних органів. Проте ВАСУ поступово після «безумных» на користь фіскальних органів рішень 2011-2014 років почав виправлятись.
У справі К/800/18344/16 ВАСУ прийшов до очевидного висновку: «чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов’язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.»