Поняття збитків надається ст. 22 ЦК України, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода.
Реальна шкода включає такі дві групи витрат:
1) витрати, які особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі. В даному випадку мова йдеться про ті фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може бути вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв’язку із знищенням речі (наприклад, вартість втраченого ремонту внаслідок знищення шарового крану стояку водопостачання в квартирі та затоплення квартири) тощо.
2) витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права. Тут мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв’язку із невиконання ним зобов’язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.
Упущена вигода – це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник з нею не розрахувався. Саме сума запланованих, але неотриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду).
Господарський кодекс України визначає подібні правила відшкодування збитків, використовуючи при цьому дещо інші терміни. Так, за правилами ст. 225 ГК упущена вигода називається «втраченою вигодою», під якою розуміється неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов’язання другою стороною.
Для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач, які – відповідач. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов’язання. На нього покладений обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого (безпосереднього) причинного зв’язку між порушенням зобов’язання (тобто неправомірними діями або бездіяльністю особи, яка заподіяла шкоду) і самими завданими збитками та обґрунтування їх розміру. Це правило базується на положеннях ст. 218 ГК України.
Втім Цивільним кодексом передбачені певні додаткові умови відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди, або фактори, які впливають на розмір втраченої вигоди, які повинні враховуватися і учасниками господарських відносин. Так, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма зобов’язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів (укладення відповідних договорів, підготовки виробничого обладнання, приміщень, складів тощо). Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином.
Як зазначено у п. 2 роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.1994р № 02-5/215 у випадку невиконання договору, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв’язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Так, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:
– протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов’язання;
– наявність збитків;
– причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданими збитками, що означає, що збитки мають бути наслідком саме даного порушення боржником зобов’язання, а не якихось інших обставин, зокрема дій самого кредитора або третіх осіб;
– вина боржника.
За відсутності хоча б одного з цих елементів відповідальність не настає.
При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов’язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.
Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток – це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов’язання належним чином.
У Цивільному кодексі присутня норма, відповідно до якої якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим, ніж доходи, одержані особою, яка порушила право (ч. 3 ст. 22 ЦК). Це означає, що якщо порушник господарського зобов’язання отримав доходи внаслідок свого правопорушення (наприклад, в порушення укладеного раніше договору продав товар іншому покупцю за більш високою ціною), розмір упущеної вигоди, що має бути відшкодована потерпілій стороні в якості понесених збитків, не може бути меншим, ніж доходи, що отримав порушник зобов’язання. Ця норма сприяє захисту порушених прав кредитора і позбавляє боржника можливості збагатитися внаслідок порушення зобов’язання.
В свою чергу, згідно ч. 6 ст. 225 ГК України, Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання. Проте, методики розрахунку упущеної вигоди, яка б відповідала реаліям сьогоднішнім економічним відносинам на сьогоднішній день немає. Тому на практиці змушені використовувати застарілі чинні економіко-правові методики: Методичні вказівки про порядок визначення і стягнення збитків, завданих організаціям і підприємствам системи Міністерства торгівлі СРСР від 21.02.85 р. і Тимчасову методику визначення розміру шкоди (збитків), заподіяної порушеннями господарських договорів, схвалена Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21.12.90 р., яка є найбільш поширеною на території України і на пострадянському просторі. Тимчасова методика виходить з того, що збитки визначаються не із змісту порушення договору, а з характеру наслідків порушення, оскільки одне й те ж порушення може викликати різні наслідки, так само як різні порушення можуть викликати одні наслідки. Тому Методика пропонує приблизний перелік характерних наслідків порушення договору та відповідні їм поелементні складові збитків, містить рекомендації щодо методів обчислення збитків, при цьому наводяться приклади їх розрахунку (наприклад, при зменшенні обсягів виробництва продукції, простоях, заміні сировини тощо). Незважаючи на те що Тимчасова методика не має нормативного характеру, крім того вона певною мірою застаріла і потребує переробки з огляду на нові умови господарювання, з точки зору техніки розрахунку збитків вона залишається корисною, можливою для застосування в частині, що не суперечить чинному законодавству України.