На фоні спекуляцій навколо закону Савченко (якого Я особисто є прихильником) ми спостерігаємо ріст злочинності, який звичайно пов’язаний зовсім не із вищезгаданим законом, а насамперед із так званою “реформою поліції” та різким збіднінням переважної більшості населення України (до різкого злету кількості ДТП теж Саченко приклала руку?). Але, річ у цій статті піде про інше, а насамперед про те, які ж межі тої самої допустимої самооборони?
Самозахист (ст.19 ЦКУ) – це застосування особою заходів протидії, котрі не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства.
Якщо із законом, тут все зрозуміло, то із мораллю – все важче…..
Необхідна оборона – це дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, котра захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. (ст. 36 Кримінального кодексу України).
Право на необхідну оборону є природним і невід’ємним, абсолютним правом людини. Це означає, що всі інші особи не можуть перешкоджати громадянину в законному здійсненні права на необхідну оборону. Іншими словами, кожен громадянин має право на необхідну оборону незалежно від можливості звернутися за допомогою до органів влади або службових осіб для попередження або припинення можливого посягання.
ч. 5 ст. 36 Кримінального кодексу України, передбачає, що не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне кримінальної відповідальності застосування зброї або будь-яких інших засобів або предметів для захисту від нападу озброєної особи, групи осіб, а також для захисту від насильницького вторгнення в житло або ж в інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, котра була спричинена.
Суміжним інститутом необхідної оборони є крайня необхідність (ст. 39 Кримінального кодексу України), при котрій також можливе застосування заходів самозахисту.
Крайня необхідність – випадки, коли особа для того, аби попередити шкоду своїм особистим інтересам, інтересам інших осіб, суспільства і держави, вимушено заподіює шкоди іншим охоронюваним інтересам.
При крайній необхідності застосовується доктрина «меншого зла»: спричинена шкода повинна бути меншою попередженої. По суті, крайня необхідність являє собою ситуацію, коли має місце конфлікт між двома право охоронюваними інтересами, причому захистити один з цих інтересів можна, лише порушивши інший. У випадку застосування засобів самозахисту при крайній необхідності, слід враховувати ступінь шкоди, котрий може бути спричинений для попередження небезпеки. Звертаємо особливу увагу на дані положення цивільного і кримінального законодавства, котрі слід враховувати при застосуванні засобів самозахисту, для уникнення негативних наслідків.
Перевищенням меж необхідної оборони відповідно до ч. 3 ст. 36 КК України визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Під тяжкою шкодою при перевищенні меж необхідної оборони розуміють смерть особи або заподіяння їй тяжкого тілесного ушкодження. Невідповідність тяжкої шкоди, заподіяної тому, хто посягає, небезпечності посягання або обстановці захисту визнається явною тоді, коли це, з урахуванням обставин справи, є очевидним для кожної людини, отже і для того, хто обороняється. Так, явно невідповідним буде заподіяння тяжкого тілесного ушкодження особі, яка мала намір вчинити крадіжку, однак була викрита і не зробила спроб чинити фізичний опір. Закон не вимагає механічної рівності між засобами і характером оборони та засобами і характером посягання. Якщо нападник, наприклад, озброєний холодною зброєю, особа, яка обороняється, може використовувати і вогнепальну зброю. Проте заподіяння при необхідній обороні явно надмірної шкоди, якщо той, хто оборонявся, розумів, що посягання можна припинити із заподіянням менш значної шкоди, може бути визнане перевищенням меж необхідної оборони. У нашому випадку, якщо нападника зупинив і змусив тікати постріл у повітря, перевищенням межі необхідної оборони може бути визнане нанесення йому відповідного умисного вогнепального поранення. Слід зауважити, що правомірним може бути визнане застосування більш серйозних засобів або заподіяння більш значної шкоди, ніж ті, що об`єктивно були достатніми для відбиття нападу, якщо особа, яка оборонялась, не могла правильно оцінити обставини нападу і вибрати абсолютно адекватні засоби оборони чи заподіяти при захисті виключно необхідну для відбиття нападу шкоду. Наприклад, жінка при спробі зґвалтування її у відлюдному місці чоловіком фізично набагато дужчим за неї, пручаючись, наносить нападнику підручними засобами (камінням, гострим підбором черевика тощо) численні удари, які призводять до тяжких тілесних ушкоджень останнього. Об’єктивно було б достатньо одного чи декількох влучних ударів, які на певний час (достатній для втечі) призвели б до втрати нападником свідомості чи орієнтації у просторі. Однак, у таких справах завжди враховується стан сильного душевного хвилювання особи, спричинений у даному випадку посяганням ґвалтівника.
Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених кримінальним законом. Чинний КК України передбачає два таких випадки – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної оборони та умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони.
Відповідно до ст. 118 КК України умисне вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років. Згідно зі ст. 124 КК України умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене у разі перевищення меж необхідної оборони, карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Заподіяння при перевищенні меж необхідної оборони меншої за розміром шкоди здоров‘ю (середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень) кримінальної відповідальності не тягне, але не звільняє від обов‘язку відшкодувати заподіяну шкоду на підставі вимог цивільного законодавства.
Окрім цього, слід відрізняти випадки перевищення меж необхідної оборони та дії, що несумісні з умовами стану необхідної оборони, передбаченими КК України. Так, якщо при необхідній обороні випадково заподіяно шкоду непричетній до посягання особі, то відповідальність, залежно від наслідків, може настати за заподіяння шкоди з необережності, тобто на загальних підставах, передбачених кримінальним законом. Окрім цього, не можуть вважатися необхідною обороною протиправні чи правомірні дії, спрямовані на захист від гіпотетично очікуваного посягання. Так, встановлення у приміщеннях, на воротах, дверях, парканах приватних садиб різних охоронних пристроїв, які здатні завдати тяжкої шкоди здоров`ю або й позбавити життя (капкани, пристрої з електричним струмом тощо), за загальним правилом, не може вважатися діянням, вчиненим у стані необхідної оборони, через його явну передчасність.
На практиці, скажу Вам, що краще нехай Вас судять 100 чоловік, аніж 1000 буде плакати на могилі.
Самозахист – потрібен, а захист у суді у разі чого Вам забеспечить кваліфікований юрист!