Ситуація класична: в момент підписання кредитного договору банк ставить позичальника перед фактом, що усі спори між ним та банком будуть вирішуватись у третейському судді певним суддею, який знаходиться «на зарплаті» у банку. У конфліктній ситуації третейський суд виносить рішення повністю на користь банка швидко і без повідомлення позичальника про розгляд його справи. Як правило позичальник тільки після паперів із виконавчої служби дізнається, що весь кредит та чималі штрафні з нього стягнуто.
Для припинення такого зухвалого порушення прав позичальника законодавець запровадив зміни до ЗУ «Про третейські суди», які чітко визначили, що третейський суд не має право розглядати спори, що виникають у сфері захисту прав споживачів, в тому числі захисту прав споживачів банківських послуг. Проте не усі суди розуміють правильно такий підхід законодавця і ВСУ у цій справі довелося скасувати судові рішення апеляційної та касаційної інстанцій.
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі за № 6-29цс16: Відповідно до статті 3895 ЦПК України рішення третейського суду може бути скасовано, якщо справа, в якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» (частину першу статті 6 цього Закону доповнено пунктом 14 згідно із Законом від 3 лютого 2011 року № 2983-VI) третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Рішення третейського суду, про скасування якого просив заявник, ухвалено після внесення зазначених змін до Закону України «Про третейські суди».
Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча.