Чинне законодавство України про працю не містить норм, що забороняють укладати трудовий договір у вихідні дні за умови, що зазначені дні на підприємстві є робочими відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку та колективного договору.
Не заборонено законом і звільняти працівників у їхній вихідний день (за наявності визначених законом підстав для звільнення). Заперечуючи це твердження, на практиці часто посилаються на п. 2.27 Інструкції № 58, згідно з яким днем звільнення вважається останній день роботи. Зазначену норму слід розуміти так, що в день звільнення працівник ще перебуває у трудових відносинах із підприємством. У будь-якому разі порядок звільнення зазначеною вище інструкцією не регулюється — він урегульований законами, норми яких прямо вказують на можливість звільнення у день, коли працівник не працював.
У КЗпП передбачено спеціальну норму щодо порядку проведення розрахунків із працівником, якого звільняють у день, коли він не працював. Згідно зі ст. 116 КЗпП, якщо працівник у день звільнення не працював, то належні йому при звільненні суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Можливість звільнення останнім днем відпустки, тобто в день, коли працівник не працював, прямо передбачено і в ст. 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.
Для випадків звільнення у вихідний або неробочий день слід дотримуватися всіх організаційно-правових гарантій, зокрема й щодо видачі в день звільнення трудової книжки та копії наказу про звільнення.
Отже, працівника можна звільнити у вихідний день згідно з його графіком роботи, якщо цей день є робочим за графіком роботи підприємства.