Цікаве і від того не менш дивне рішення ВСУ!
Майно ФОП придбане за кошти від своєї діяльності слід розглядати як особисту приватну власність, яка не підлягає поділу між подружжям при розлученні (ВСУ у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016р.)
Фабула судового акту: ВСУ продовжує конкретизувати сакраментальне питання поділу спільної сумісної власності подружжя. На цей раз мова іде про майно ФОП, тобто коли один із подружжя набуває право власності на майно як суб’єкт господарської діяльності за рахунок коштів (прибутку) отриманого від підприємницької діяльності і оформлює це на майно «на ФОП.» (до речі наприклад у випадку нерухомості це технічно неможливо). Отже, ВСУ роз’яснив, що таке майно є особистою приватною власністю члена подружжя, зареєстрованого як ФОП і не підлягає поділу. Проте за умови, якщо це майно не використовується в інтересах сім’ї та використовується в інтересах підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Як це доводити в суді, наприклад у випадку спору щодо автомобілю, який може використовуватись і в бізнесі, і в поїздках на природу сім’єю – питання відкрите. І хто з подружжя повинен це доводити, також остаточно неясно?
Стаття 60 СК України: Факт придбання майна під час шлюбу автоматично не відносить це майно до спільної суумісної власності подружжя, треба перевіряти за які кошти таке майно було набуте (ВСУ від 7 вересня 2016р. у справі № 6-801цс16)
І в радості, і в горе: майно ФОП може бути обєктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними (Постанова ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р.)
Приватизована громадянином під час шлюбу земельна ділянка є його власністю і не відноситься до спільної сумісної власності подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-2710цс15 від 16 грудня 2015р.)
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-1327цс 15: Із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, власність у сім’ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.
Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 СК України.
За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.
Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статті 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен на підставі доказів встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти подружжя або їх спільна праця.
Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя регулюється положеннями статті 65 СК України.
Так, статтею 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Згідно із частинами 1, 2 статті 52 ЦК України, фізична особа – підприємець відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення; фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи – підприємця, яке придбане за кошти від своєї діяльності підприємця і не в інтересах сім’ї та використовується в його підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку, слід розглядати як його особисту приватну власність, відповідно до ст. 57 СК України, а не як об’єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання ст. ст. 60, 61 СК України.
Про казуїстику, яку ще породить таке рішення ВСУ страшно навіть думати, але будемо вірити і надіятись у виправленні допущеної помилки!