Значення позовної давності полягає у тому, що саме цей інститут цивільного права є однією з гарантій захисту прав і обов’язків особи за національним законодавством України, а саме – визначає стабільність цивільно-правових відносин, виховує та дисциплінує учасників цивільно-правових відносин, є стимулом до активного використання ними власних прав, а з іншої сторони – зміцнює договірну дисципліну.
У вересні 2013 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі – ПАТ «КБ «ПриватБанк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 30 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено кредитний договір, згідно з яким останній отримав кредит в сумі 2 102 грн. 19 коп. зі сплатою 5,04 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Судом першої інстанції позовні вимоги залишено без задоволенння. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що з позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором банк звернувся до суду після спливу трьохрічного строку позовної давності. Банк не надав доказів ознайомлення позичальника з «Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт)», в яких установлено позовну давність тривалістю у 5 років, оскільки вони ним не підписані, наданий банком розрахунок не оформлений належним чином, так-як не містить прізвища та підпису посадової особи, яка має право складати такий розрахунок.
Водночас скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що відповідачем особисто підписана заява позичальника, чим він засвідчив свою обізнаність про умови надання споживчого кредиту, а також погодився з тим, що згідно п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки – пені, штрафів встановлюється сторонами тривалістю у 5 років. Оскільки позичальник не виконує взятих на себе зобов’язань за кредитним договором, має прострочену заборгованість, яка повинна бути стягнута з нього. При цьому, позовна давність за вимогами банку спливає у березні 2015 року.
В свою чергу ВСУ 4 листопада 2015 року визначив, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У звязку із відсуністю підпису позичальника про ознайомлення з умовами надання споживчого кредиту фізичним особам останній своєї згоди на збільшення трирічного строку позовної давності не дав, що потягло за собою скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій.