Ця справа ілюструє принцип сімейного права, про те що при окремому проживанні матері та батька місце проживання дитини у випадку наявності спору ЗАВЖДИ визначається судом із матір’ю. Батькові вдалось перемоги у судах апеляційної та касаційної інстанцій та забрати дитину собі, проте ВСУ залишився послідовним, скасував ці судові рішення і повернув дитину матері незважаючи на час, що пройшов.
ВСУ зазначив, що хоча права на дітей у батьків і рівні, то від такої «рівності» все ж таки доводиться відступати. Для того, щоб дитина проживала не з матір’ю, а з батьком повинні виняткові обставини, які визначені ст. 161 СК України та ст. 6 Декларації прав дитини. І саме батько повинен доводити у суді ці обставини разом з беззастережною підтримкою Служби у справах дітей.
На практиці це практично нерозв’язна задача. Матір дитини повинна бути або божевільною, або наркозалежною, або злочинцем. Навіть коли мати займається проституцією або є лесбійкою це все одно вважається не обставиною. І головне, батько у суді повинен такий образ життя матері ще довести належними засобами доказування, що у випадку протидії не просто.
Отже, не витрачаємо час на подібні позови, а концентруємось на інших способах прийняття участі у вихованні дитини, зокрема через суд та орган опіки та піклування.
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК ВСУ у справі № 6-2445цс16: Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За частинами першою, другою статті 161 цього Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що мати дітей має постійне місце проживання, постійне місце роботи та джерело існування, вона створила всі умови для проживання, виховання та розвитку дітей.
При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір’ю.
ВСУ: Дитина завжди залишається з матір’ю, тільки якщо батько не доведе у суді виняткових обставин неможливості цього та визначення місця проживання дитини разом з ним
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визначення місця проживання дітей з матір’ю та відсутність правових підстав, передбачених вказаними нормами матеріального права, для розлучення дітей зі своєю матір’ю.