Позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору оренди недійсним, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що підпис на договорі не належить директору підприємства. Ухвалою суду в порядку, передбаченому ст. 41 ГПК України, у справі призначено почеркознавчу експертизу; ухвалу мотивовано тим, що необхідні спеціальні знання, якими не володіє суддя, для встановлення справжності та належності підпису певній особі на спірному договорі.
Після призначення судової експертизи провадження у справі (Справа № 909/714/16) було зупинене на підставі ст. 79 ГПК України. Відповідач оскаржив ухвалу про призначення експертизи та зупинення провадження. Суд апеляційної інстанції відмовив відповідачу, суд касаційної інстанції задовільнив прохання відповідача, скасував зупинення провадження та направив справу до суду першої інстанції для розгляду.
Суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що у призначенні експертизи на момент її призначення не було необхідності. Так, спірний договір фактично виконувався сторонами, про що у справі містились письмові докази – документи, які суд першої інстанції повинен був досліджувати, та яких було достатньо для прийняття рішення у справі. Дослідження цих документів не потребує спеціальних знань та залучення експерта у справу.
Разом з цим будь яке необґрунтоване зупинення провадження у справі є порушення права сторони на справедливий та публічний розгляд справи упродовж розумного строку, тому судами першої та апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права, і їх акти підлягають скасуванню.