Майже кожен чоловік (рідше жінка) хоча б раз у своєму житті опинявся у ситуації, коли мав захищати себе або когось від фізичного насильства з боку іншої особи, тобто перебувати у стані необхідної оборони.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Кожній особі гарантується право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади (ч.2 ст. 36 КК України).
Право на необхідну оборону є природним правом кожної людини і його ніхто не може бути позбавлений, незалежно від можливості звернутися за допомогою до правоохоронних органів. Крім того, право на необхідну оборону є конституційним правом кожного громадянина України. Згідно до ч.2 ст.27 Конституції України, кожна людина має невід’ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань.
Слід знати, що підстава для застосування необхідної оборони складається з двох елементів:
· суспільно небезпечне посягання;
· необхідність негайного відвернення чи припинення такого посягання.
Тобто посягання повинно бути суспільно небезпечним і вчинятися людиною у вигляді намагання заподіяти шкоду.
Об’єктом посягання можуть виступати охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, суспільні або державні інтереси. До них належать: життя, здоров’я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканість житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.
Посягання може відбуватися як із застосуванням фізичної сили, так і з використанням зброї, інших предметів, знарядь, тварин тощо.
Суттєвою обставиною суспільно небезпечного посягання є його тривалість в певний проміжок часу, протягом якого можливе застосування необхідної оборони.
Роз’яснюючи це положення, Пленум Верховного Суду України ще в постанові від 28.06.1991 року № 4 «Про практику застосування судами законодавства, що забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань» зазначив, що стан необхідної оборони виникає не тільки в момент суспільно небезпечного посягання, але й за наявності реальної загрози заподіяння шкоди.
Невід’ємним елементом необхідної оборони є наявність у того, хто захищається, потреби в негайному відверненні чи припиненні наявного суспільно небезпечного діяння.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч.3 ст. 36 КК України).
Отже, перевищення меж необхідної оборони є наслідком того, що особа яка захищалася, перебуваючи в стані необхідної оборони, порушила вимогу про відповідність оборони.
Перевищення необхідної оборони можливе у випадку, коли нападнику заподіяна шкода, яка є тяжкою (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) та явно не відповідає небезпеці посягання або обстановці захисту.
Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтями 118 та 124 КК України (ч.3 ст. 36 КК України):
ст. 118 КК – умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони;
ст.124 КК – умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони.
Відповідно до ч.5 ст. 36 КК не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Крім того, особа також не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання чи обстановці захисту (ч. 4 ст. 36 КК).
Слід також зазначити, що іноді особа, що захищається, перебуває в ситуації, коли дії інших осіб, через обстановку, що склалася, вона помилково сприймає за суспільно небезпечне посягання у зв’язку з чим заподіює особі шкоду. Подібна ситуація зветься – уявна оборона.
Відповідно до ч. 1 ст. 37 КК уявною обороною визнаються дії, пов’язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.
Уявна оборона виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення.
Наприклад, якщо сусіду, який заблукав та помилково у темряві намагався потрапити у чужу квартиру заподіяна шкода власником цієї квартири. Або якщо приятель, який вирішив пожартувати та намагався напасти на свого товариша позаду, отримав від нього тілесні ушкодження.
Відповідно до ч. 3 ст.37 КК, якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищила межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони.
Тобто, розглядаючи вищенаведені приклади, сусіду замість легкого удару завдано декілька в життєво важливі органи, а приятелю-жартівнику – тяжкі тілесні ушкодження.
Згідно до ч. 4 ст.36 КК якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність.
Наприклад, якщо тому ж сусіду заподіяно шкоду у вигляді навіть одного удару у життєве важливі органи власником цієї квартири, хоча власник цієї квартири впізнав свого сусіда і знав, що він не є суспільно небезпечним. Або якщо жартівник-приятель отримав тілесне ушкодження від товариша, який перед тим впізнав його.
Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок, що з одного боку Конституція України наділяє особу правом захищати своє життя, а з іншого боку ця ж Конституція забороняє свавільно позбавляти життя іншої особи. Тому при захисті себе або інших осіб від суспільно небезпечного посягання, важливо враховувати межі необхідної оборони для того, щоб з потерпілого не перетворитися на нападника.