Що, на вашу думку, означає фраза підприємця: «Закиньте мені гроші на картку»? Чому не на поточний банківський рахунок, відкритий фізичній особі як суб’єкту підприємницької діяльності? Відповідь проста: такий суб’єкт не хоче отримувати виручку від продажу товарів (робіт, послуг) на підприємницький рахунок, оскільки вважає, що отримання коштів на приватний (картковий) рахунок вигідніше. Але це хибна думка, і ті підприємці, що женуться за примарною вигодою, маніпулюючи своїми банківськими рахунками, вчиняють дуже необачно. Насправді ж, отримати підприємницький дохід на картковий рахунок приватної особи, означає ризикнути. До речі, «закидання» виручки на картку, набуло у підприємницькому колі масштабів епідемії, тому залишатись байдужим неможливо.
Я юрист. І моя робота, насамперед, полягає у тому, щоб показати клієнту ризики від його дій, аби клієнт, приймаючи те чи інше рішення, розумів, чим він ризикує, та був готовий до наслідків такого ризику.
Ця стаття написана для всіх підприємців. По-перше, для тих, хто не знає, що ризикує при отриманні «підприємницьких» коштів на свій приватний (картковий) рахунок, і по-друге, для тих, хто про ризик знає, але не усвідомлює його наслідки і ступінь. І якщо хтось з них замислиться, перш ніж прийняти виручку на картку, значить, ця стаття досягла мети. А мета така: ПОПЕРЕДИТИ ПРО НЕБЕЗПЕКУ.
Окрім того, стаття буде цікава і контрагентам підприємців (у тому числі, юридичним особам), які переказують кошти за придбані товари (роботи, послуги) підприємцям на їх приватні (карткові) рахунки. Адже саме такі платники «допомагають» підприємцям необачно ризикувати, то ж не зайвим буде і їм той ступінь ризику усвідомити.
Підприємницький та приватний банківські рахунки підприємця
Відповідно до ст.1068 ЦКУ банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Тобто, який рахунок, такі й операції.
Відповідно до ст.7 Закону про платіжні системи[1] банки мають право відкривати своїм клієнтам такі види рахунків:
¨ вкладні (депозитні);
¨ поточні;
¨ кореспондентські.
У рамках даної статті нас цікавлять поточні рахунки, тому нагадаємо, що поточний рахунок – «це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України».
Нормативним актом, що встановлює, які саме операції для якого виду банківських рахунків передбачені (дозволені), є Інструкція № 492. Принаймні, про це прямо зазначено в її п.1.4: «Порядок відкриття банками рахунків клієнтів, використання коштів за ними і порядок їх закриття визначаються цією Інструкцією». При цьому у договорі, що укладається між банком і його клієнтом, також можуть бути передбачені особливості функціонування рахунків. Проте згідно з п.1.5 Інструкції № 492 такі особливості не повинні суперечити її вимогам.
Главою 3 Інструкції № 492 встановлено порядок відкриття поточних рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання. Нагадаємо, що відповідно до ст.55 ГКУ «суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством». Окрім юридичних осіб, суб’єктами господарювання вважаються також і фізичні особи – громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці. Відповідно до п.4.5 Інструкції № 492 кошти за поточним рахунком фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, використовуються відповідно до порядку, установленого для використання коштів за поточними рахунками суб’єктів господарювання.
Порядок відкриття поточних рахунків фізичним особам, як приватним особам, встановлено главою 6 Інструкції № 492. При цьому, якщо відповідно до п.5.1 вказаної Інструкції «за поточними рахунками, що відкриваються банками суб’єктам господарювання в національній валюті, здійснюються всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України», то відповідно до її п.7.7 «забороняється використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності». А пунктом 7.8 Інструкції № 492 за поточними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів дозволено здійснювати «всі види розрахунково-касових операцій відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов’язані із здійсненням підприємницької діяльності».
Висновок 1. Рахунок, відкритий фізичній особі, яка не є суб’єктом господарювання, тобто не є підприємцем, або ж рахунок, відкритий підприємцю, як приватній особі, не може бути використаний для зарахування на нього коштів в оплату товарів (робіт, послуг), реалізованих такою особою як підприємцем, і взагалі не може використовуватися для обслуговування підприємницької діяльності.
Картковий рахунок – звичайний поточний рахунок
Як відомо та цілком очевидно, «банківська картка» – це побутовий термін, який у законодавстві йменується електронним платіжним засобом, і є одним з його видів – платіжною карткою. Згідно з п.1.14 ст.1 Закону про платіжні системи «електронний платіжний засіб – це платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ». А електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором, називається платіжною карткою (п.1.27 ст.1 Закону про платіжні системи).
Відповідно до п.8.1 Інструкції № 492 рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, банк відкриває клієнту у порядку, установленому цією ж Інструкцією для відкриття поточних рахунків, з урахуванням особливостей, визначених її главою 8. Варто зазначити, що Законом № 5284[2] термін «спеціальний платіжний засіб» у Законі про платіжні системи замінено терміном «електронний платіжний засіб». То ж у п.8.1. Інструкції № 492 йдеться у тому числі й про рахунок, який відкривається для здійснення операцій за допомогою платіжної картки.
До особливостей, зазначених у попередньому абзаці, слід віднести те, що відповідно до п.8.2. Інструкції № 492 «поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням обмежень, установлених законодавством України, у тому числі цією главою». Тобто якщо картковий (поточний) рахунок відкрито підприємцю як приватній особі, то використовувати його для отримання підприємницьких доходів заборонено.
Ще однією особливістю є те, що відповідно до п.1.13 Інструкції № 492 про відкриття або закриття поточного рахунку фізичної особи – підприємця та фізичної особи, яка провадить незалежну професійну діяльність банк зобов’язаний надіслати повідомлення до відповідного органу державної податкової служби. І будьте певні, він це зробить!
Більше того, при відкритті рахунку фізичній особі власник такого рахунку чи його представник, чи фізична особа, яка відкриває рахунок на користь іншої фізичної особи, зобов’язані письмово повідомити банк про наявність або відсутність у власника рахунку статусу підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність. І якщо такий рахунок приватної особи відкрито фізичній особі, яка є підприємцем, то банк має право проводити видаткові операції за цим рахунком, лише починаючи з дати реєстрації отримання банком повідомлення про взяття рахунку на облік в органах державної податкової служби.
Висновок 2. Отримавши платіжну картку у банку, підприємець має бути впевненим у тому, що цей рахунок потрапив на облік в його ДПІ, незважаючи на те, що цей рахунок йому відкрито як приватній особі. То ж не варто сподіватися на те, що податківці не дізнаються про рух коштів на такому рахунку. Дізнаються і зацікавляться за необхідності виконання плану з наповнення держбюджету. Ще й як зацікавляться!
Як податківці дізнаються про рух коштів на приватному рахунку підприємця
Підкреслимо ще раз, що під приватним рахунком мається на увазі поточний рахунок фізичної особи, до якого випущено платіжну картку, і який не може використовуватись у підприємницькій діяльності.
Податківцям буде неважко дізнатися про рух на ньому, повірте. У першу чергу вони це можуть зробити оперативним шляхом, здійснюючи перевірку інших платників податку. Наприклад, перевіряючи продавця автомобілів, дуже просто встановити, хто останнім часом оплатив карткою повну чи часткову вартість автомобіля. Та й фінансовий моніторинг примушує його суб’єктів відслідковувати певні операції. Так, відповідно до ст.15 Закону № 249 у разі, якщо сума, на яку проводиться фінансова операція, дорівнює чи перевищує 150000 грн., така фінансова операція (за наявності відповідних ознак) підлягає обов’язковому фінансовому моніторингу, тобто відслідковуванню. Крім того, повноваження НБУ щодо встановлення граничного розміру готівкових розрахунків, надані йому минулого року Законом № 5284, який вніс відповідні зміни до ст.1087 ЦКУ[3], також нададуть певні можливості податківцям та правоохоронним органам оперативним шляхом дізнаватися, який з підприємців «багато» розплачувався банківською карткою. Відповідно до ч.3 цієї статті «граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб – підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України».
Отримавши відповідну оперативну інформацію, «закріпити» її у вигляді доказів, які допускає процесуальне право та приймає суд, тобто надати такій інформації статусу законної та офіційної, можна простим шляхом. Відповідно до ст.70 КАСУ «докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору».
Відомості про банківські рахунки клієнтів, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, відповідно до ст.60 Закону № 2121 є банківською таємницею. Згідно із ст.62 цього ж Закону інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками за рішенням суду. Главою 12 ЦПКУ врегульовано порядок розгляду судом справ про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. Відповідно до ст.289 ЦПКУ «справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається у п’ятиденний строк з дня надходження заяви у закритому судовому засіданні з повідомленням заявника, особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, та банку, а у випадках, коли справа розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, – з повідомленням тільки заявника». Тобто податківцям достатньо звернутися до суду із заявою про розкриття банківської таємниці та про розгляд цієї заяви без участі власника такого рахунку, обґрунтувавши таке клопотання необхідністю охорони державних інтересів. Уявіть собі, що має статися аби суд таку заяву залишив без задоволення.
Отже, про те, що податківці «закріпили» судовим рішенням інформацію про надходження на приватний рахунок підприємця коштів, такий підприємець може дізнатися лише тоді, коли йому вже поставлять запитання про джерела надходження коштів, які він потім витратив, або навіть й не встиг витратити. І наявна судова практика свідчить про те, що податківцям цей шлях відомий. Для цього варто заглянути до реєстру судових рішень.
Судове рішення – це не єдиний шлях «узаконення» оперативної інформації і тому далі є сенс зупинитися на наслідках того, що податківцям стало чи стане відомо про те, що хтось, «закинув» певну суму коштів на приватний рахунок підприємця.
Що робитимуть податківці з такою інформацією?
Отже, у податківців та правоохоронних органів є в нагоді легальні механізми отримання та легалізації інформації щодо факту надходження коштів на приватний рахунок, їх кількості та джерел (принаймні, вони можуть встановити, що 10000 грн. на такий рахунок підприємця, що проживає у Харкові були зараховані внесенням коштів якоюсь особою у Львові у певний день. Причому у той самий день, коли інша сума у 10000 грн. була зарахована на цей же рахунок шляхом внесення коштів у Херсоні).
Чому податківці ще не користуються описаними вище механізмами отримання інформації про рух коштів на приватних рахунках підприємців, важко сказати. Так само, як важко бути впевненим у тому, що вони ними не користуються, не використовують чи не використовуватимуть у майбутньому. Сподіватися на те, що податківці не знають чи не дізнаються про існування таких фіскальні можливості, усе рівно, що багатіти думкою, адже серед працівників податкових та правоохоронних органів достатньо розумних людей, які розуміються на праві та законодавстві. І ймовірність того, що вони не дійдуть самі до описаного «механізму», мізерна. Сподіватися варто лише на те, що коли податківці його усвідомлять, мине 1095 днів з того часу, коли останній платіж, джерело якого пояснити важко, надійде на приватний рахунок фізичної особи. За межами цього строку відповідно до ряду норм ПКУ (п.44.3, п.44.4 ст.44) на питання щодо джерел надходження коштів можна буде вже не відповідати.
То ж краще зосередимося на тому, чим небезпечною є така інформація у разі її потрапляння до податківців. Для того, щоб вказана інформація не мала негативних податкових наслідків, необхідно мати підтвердження та докази того, що такі надходження на приватний рахунок фізичної особи не є її доходом.
Відповідно до пп.14.1.56. ст.14 ПКУ[4] доходи – це «загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами». Оскільки ПКУ концептуально не пояснює поняття «доходу», пояснюючи це поняття із застосуванням цього ж поняття «дохід», то варто звернутися до іншого законодавства, норми якого відповідальніше ставляться до цього[5]. Відповідно до п.4 ПБО-3[6] доходами є збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників). Тобто, якщо у підприємця чи просто фізичної особи є пояснення і докази того факту, що кошти на його рахунок надійшли від нього, або того факту, що вони не є доходом, або того факту, що вони надійшли від податкового агента після сплати ним усіх податків, або ж що ці кошти взагалі не оподатковуються, то можна почуватися спокійно та впевнено.
Впевнено можна почуватися й у тому разі, якщо вдасться знайти в ПКУ норму, яка звільняє від оподаткування ПДФО доходів, що надійшли на приватний рахунок підприємця чи просто фізичної особи, яка не може пояснити та довести, що це її колись зароблений і вже оподаткований раніше дохід. Та чи вдасться? Якщо ж таких доказів бракує, то варто бути готовим до того, що податківці просто «попросять» сплатити ПДФО за загальною ставкою 15(17)% від суми надходження, адже ПКУ не звільняє такі доходи від оподаткування.
Підприємець, який сплачує єдиний податок може заперечувати проти ПДФО, посилаючись на те, що хоча його поточний банківський рахунок і приватний, однак надходження на нього відображені в Книзі доходів[7] (Книзі доходів і витрат) як дохід від підприємницької діяльності. Та навіть якщо це й так, то цей факт навряд чи вплине на думку податківців. Адже приватний рахунок фізичної особи, як вказувалося вище, не може використовуватися для підприємницьких надходжень. Питання ж щодо того, хто правий: податківець чи підприємець, доведеться виясняти у суді. Наскільки суд буде готовий визнати надходження на поточний приватний рахунок фізичної особи доходом від здійснення підприємницької діяльності за наявності прямої заборони це робити в Інструкції № 492, сказати важко. Та чи варто ризикувати та очікувати на думку суду за таких обставин та хитких аргументів?
До речі, в плані оподаткування ПДФО сум, що надійшли на поточні банківські рахунки, ще більше ризикують фізичні особи, які підприємцями не є. Адже у них немає вищевказаних аргументів, які є у платників єдиного податку. Єдиний податок вони не платять, то й «прикритися» ним не зможуть. То ж таким фізичним особам у разі виникнення питань з боку податківців доведеться стверджувати, що ці надходження є власними коштами, отриманими раніше у вигляді вже оподаткованих доходів (зарплата за останні три-чотири роки (що зберігалася під матрацом чи в банці), раніше отриманий підприємницький дохід, чи дохід від продажу майна, який був оподаткований відповідно до законодавства тощо). Наскільки це їм вдасться, залежить від переконливості аргументів.
Повертаючись до підприємця, дамо ще одну пораду: не варто оплату за продані товари (роботи, послуги) отримувати на приватний рахунок мами чи бабусі. Вони, хоча й близькі підприємцеві люди, точно не зможуть пояснити, звідки їм прийшли гроші, сума яких у рази вища за їхню пенсію.