Юрист Рівне: моральна шкода і особливості її відшкодування

У зв’язку із збільшенням протягом останнього часу кількості позовів щодо відшкодування моральної шкоди, суддям постійно доводиться вирішувати проблеми різноманітного характеру. Зокрема, суддям необхідно визначити розмір відшкодування, який не піддається однозначній грошовій оцінці, визначити ступінь психотравмувальності певного правопорушення і, врешті-решт, враховуючи психофізіологічні особливості людини, визначити чи взагалі була завдана моральна шкода.

Для цього, в першу чергу, необхідно дати визначення самому поняттю “моральна шкода”. Як відомо, в радянські часи поняття моральної шкоди, а тим більше – механізму її відшкодування – не існувало. Цивільний кодекс УРСР не містив жодної норми, яка б врегульовувала це питання.

Така норма була запроваджена 6 травня 1993 року – через два роки після проголошення України незалежною. ЦК УРСР був доповнений ст. 440-1 “Відшкодування моральної (немайнової) шкоди”.

Звичайно, на підставі лише цієї статті не можна було належним чином врегулювати процес відшкодування моральної шкоди, а тому Пленум ВСУ в своїй Постанові від 31 березня 1995 року роз’яснив судам механізм застосування даної статті. Крім ст. 440-1 були прийняті й інші закони, які більш детально конкретизували порядок відшкодування моральної шкоди.

Після прийняття нового Цивільного кодексу України 2003 року механізм відшкодування моральної шкоди вдосконалився. Новий ЦКУ більш детально врегулював інститут відшкодування моральної шкоди. Зокрема в ст. 23 ЦКУ визначено, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру матеріальної; чітко встановлено перелік – в чому полягає моральна шкода:

1. у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
2. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів;
3. у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4. у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Крім того, було скасовано мінімальний розмір відшкодування (5 мінімальних заробітних плат), а також розширено перелік обставин, з урахуванням яких суд повинен визначати розмір відшкодування.

Але, на жаль, ані новий, ані старий ЦК не містять визначення поняття “моральна шкода”. Законодавство, що регулює правовідносини в певних галузях, дає визначення стосовно особливостей цих галузей. Наприклад, ст. 1 Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначає моральну шкоду, як “шкоду, яку заподіяно особистим немайновим правам суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та яка призвела або може призвести до збитків, що мають матеріальне вираження”.

Поняття моральної шкоди, адаптоване до специфіки трудового права, містить Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 року в старій редакції: “під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру”.

Крім того, в законодавстві трапляються й інші визначення, які здебільшого носять описовий характер. Наприклад, ч. 5 ст. 4 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” вказує: “Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя”.

Найбільш вдале визначення на законодавчому рівні пропонує Закон України “Про міліцію”, до якого 12 січня 2005 року були внесені відповідні доповнення. Згідно зі ст. 5 зазначеного Закону, “моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру”.

На сьогоднішній день Верховним Судом України узагальнена практика щодо розгляду справ про відшкодування моральної шкоди, яка знайшла своє відображення в Постанові Пленуму ВСУ “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди ” від 31 березня 1995 р. Ця Постанова є дещо застарілою, оскільки посилається на статті старого ЦК, однак загальні її принципи можуть бути використані на практиці. Крім того, свої рекомендації щодо порядку відшкодування моральної шкоди запропонувало Міністерство юстиції України в Листі від 13.05.2004 р.

На сьогоднішній день законодавство про порядок відшкодування шкоди дає відповіді на багато запитань, але одне з них досі залишається невирішеним: як визначити розмір відшкодування моральної шкоди?

Як свідчить практика, при визначенні розміру відшкодування, суддя має декілька варіантів:

1. Взяти за основу суму, яку заявляє в позовній заяві позивач, і прийняти остаточне рішення, користуючись принципами розумності та справедливості.

Суд може змінити цю суму або залишити її такою, якою просить позивач. Причому суд може не тільки зменшити розмір відшкодування, а й збільшити його порівняно з тим, що просить позивач, оскільки ст. 23 нового ЦКУ, на відміну від ст. 440-1 ЦК УРСР, не передбачає, що суд має визначати розмір відшкодування з урахуванням позовних вимог. Тобто, можна зробити висновок, що суд не зобов’язаний враховувати позовні вимоги при визначенні розміру відшкодування. Однак така позиція дещо суперечила б ст. 11 ЦПК України, яка передбачає, що “суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб… в межах заявлених ними вимог…”.

Виходячи з наведеного міркування та з принципів, закладених в ст. 11 ЦПК України, суддя повинен не змінювати (збільшувати або зменшувати) заявлений розмір відшкодування, а визначати його самостійно, користуючись принципами справедливості та розумності, а також іншими обставинами, викладеними в ч. 3 ст. 23 ЦКУ. При цьому, звичайно, суд може враховувати заявлені позовні вимоги.

Використовуючи цей варіант, суддя повинен звернути увагу на мотивацію розрахунку розміру відшкодування. У випадку, якщо визначена суддею сума відрізняється від суми заявленої позивачем, йому необхідно абстрагуватися від мотивації позивача та надати власну мотивацію, оскільки п. 9 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” передбачає: “Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.”

В іншому випадку, як свідчить практика, рішення може бути скасовано в частині відшкодування моральної шкоди з причини невмотивованості визначення її розміру, виходячи із положень статей 215 та 309 ЦПК України.

2. Призначити судово-психологічну експертизу.

Порядок призначення та проведення судово-психологічної експертизи регулюється Наказом Міністерства юстиції України “Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз ” від 8 жовтня 1998 року. Відповідно до п. 152 даної Інструкції на вирішення експерта можна поставити такі запитання:

1. Чи є ситуація, яка досліджується по справі, психотравмувальною для підекспертного?
2. Якщо так, то чи завдані підекспертному страждання (моральна шкода)?
3. Який можливий розмір становить грошова компенсація за завдані страждання (моральну шкоду)?

В даному випадку експерт, як свідчить досвід, оцінює розмір моральної шкоди в сумі, що дорівнює певній кількості мінімальних заробітних плат в залежності від різноманітних чинників, що зазначені в ч. 3 ст. 23 ЦКУ.

Позивач може звернутися до експерта і за власною ініціативою, якщо бажає запропонувати суду розмір відшкодування, але не може визначити його самостійно. Однак, у випадку самостійного звернення позивача (без призначення експертизи судом) до експерта, останній буде виступати в якості спеціаліста.

Треба також зауважити, що відповідно до п. 1.1 зазначеної Інструкції експертизу можуть проводити не тільки експерти, що працюють в державних науково-дослідних інститутах судових експертиз, а й інші акредитовані експерти.

В даному випадку суд, користуючись принципами гуманності та справедливості, може змінити розмір відшкодування, що запропонований експертом (спеціалістом).

Однак, не дивлячись на такий – полегшений для суду – варіант визначення розміру відшкодування моральної шкоди, він не завжди є прийнятним, скільки, як свідчить практика, період проведення судово-психологічної експертизи може бути занадто довгим (рік і більше). Відповідно, на даний термін затягується і сама справа.

3. Визначити розмір відшкодування моральної шкоди самостійно.

При визначенні розміру моральної шкоди, необхідно враховувати велику кількість різноманітних факторів. Частина з них передбачена в ст. 23 ЦКУ.

Відповідно до ст. 23 ЦКУ розмір моральної шкоди визначає суд з урахуванням певних обставин:

• характер правопорушення;
• глибина фізичних та душевних страждань;
• погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації;
• ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування;
• інших обставин, які мають істотне значення.

Обов’язковими вимогами при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Сьогодні в Україні не існує чіткої законодавчої позиції про те, як вираховується розмір відшкодування моральної шкоди. Однак російський вчений А.М. Ерделевський розробив формулу, за якою можна вирахувати розмір відшкодування. Цю формулу він описав у своїй монографії “Компенсация морального вреда в России и за рубежом”. – М.: 1997.

Незважаючи на те, що формула розроблена в Росії, вона повністю може застосовуватися і в Україні, оскільки враховує ті самі чинники, що передбачені ст. 23 ЦКУ для вирахування розміру відшкодування. Більш того, ця формула вже зараз застосовується при проведенні судово-психологічної експертизи акредитованими експертами, які працюють як в державних науково-дослідних інститутах, так і в недержавних закладах (наприклад, формула активно застосовується в Київському науково-дослідному інституті судових експертиз, Центрі судово-медичних послуг “МіБі-Лекс” тощо).

Отже, ця формула виглядає так:

D = d * fv * i * c * (1 – fs)

D (від англ. damage – збиток) – розмір компенсації дійсної моральної шкоди. Це сума компенсації моральної шкоди, яку необхідно встановити і присудити до відшкодування.

d (те саме) – розмір компенсації презюмованої моральної шкоди. Презюмована моральна шкода – це термін, визначений А.М. Ерделевським. Тобто це шкода, яку відчуває “середньостатистична”, “звичайна” людина, що “нормально” реагує на вчинюване щодо неї правопорушення. По суті, презюмована шкода відображає в собі оцінку спільноти на певний вид правопорушення.

Вчений визначає розмір цієї шкоди у відносних одиницях. Одна відносна одиниця складає 720 мінімальних заробітних плат. Це сума, яку середньостатистична людина може заробити за десять років при тому, якщо за місяць вона отримуватиме 6 мінімальних заробітних плат. На думку професора, це сума яка більш-менш відповідає потребам звичайної людини. Однак, треба зазначити, що станом на початок 2007 року розмір мінімальної заробітної плати в Україні (79,2 дол. США) майже в два рази вищий, ніж в Росії (42,4 дол. США).

А.М. Ерделевський розробив таблицю (таблиця наводиться мовою оригіналу в скороченому вигляді – Авт.), в якій зазначені розміри відшкодування презюмованої моральної шкоди. Розмір відшкодування може збільшуватися відповідно до обтяжуючих обставин.

Необхідно зазначити, що розмір відшкодування презюмованої моральної шкоди – це так звана “основа”, яка може збільшуватися або зменшуватися в залежності від інших обставин, що передбачені Цивільним кодексом.

fv (від англ. fault – вина, violator – той, хто наносить шкоду) – ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, при цьому 0≤fv≤1. Стаття 23 ЦКУ передбачає, що ступінь вини при визначенні відшкодування враховується тільки в тому випадку, якщо вина є підставою для відшкодування. Тобто, можна зробити висновок, що при підрахунку шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки або органами дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, цей коефіцієнт застосовувати не потрібно.

В інших випадках суддя сам визначає розмір коефіцієнту в залежності від того, був це умисел чи необережність. Наприклад, прямий умисел – 1, непрямий умисел – 0,75, груба необережність – 0,5, проста необережність – 0,25.

і (від англ. individual – індивідуальний ) – коефіцієнт індивідуальних особливостей потерпілого (суб’єктивного стану), при цьому 0≤і≤2. При визначенні цього коефіцієнту треба враховувати умову, яка зазначена в ст. 23 ЦКУ, – глибина фізичних та душевних страждань. Оскільки цей фактор є суб’єктивним, то у різних людей може відбуватися різна реакція на одні й ті самі незаконні дії. Отже, необхідно зважати на те, що коефіцієнт, який дорівнює одиниці, треба надавати “звичайній”, “середньостатистичній” людині. Якщо ж людина занадто болюче реагує на певні обставини, то коефіцієнт повинен бути більше одиниці, якщо ж навпаки – правопорушення не вплинуло або суттєво не вплинуло на внутрішній стан потерпілого, то коефіцієнт повинен бути менше одиниці.

c (від англ. circumstances – обставини) – коефіцієнт урахування обставин, що заслуговують на увагу (об’єктивні фактори), при цьому 0≤с≤2. Даний показник стосується обставин, що носять об’єктивний характер. Тобто це обставини, які потягли за собою інші наслідки для потерпілого, крім душевних страждань. До цього показника необхідно зараховувати обставину, передбачену ст. 23 ЦКУ – погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інші ушкодження здоров’я. Також враховуються всі інші обставини, що мають істотне значення, наприклад, звільнення з роботи в наслідок розповсюдження недостовірної інформації, втрата родича внаслідок ДТП тощо. Даному показнику, як і попередньому, також необхідно надавати значення від 0 до 2, оскільки кожна особа по-різному сприймає обставини реальної дійсності, що виникли внаслідок правопорушення.

Наприклад, звільнена з роботи внаслідок розповсюдження недостовірних відомостей особа може досить сильно через це переживати, оскільки вона залишилася без улюбленої роботи і засобів існування; інша особа може не перейматися через це, оскільки вона і сама хотіла звільнитися з тієї чи іншої причини. В першому випадку коефіцієнт має бути більшим за одиницю, в другому – меншим.

fs (от англ. fault – вина, survivor – потерпілий) – ступінь вини постраждалого, при цьому 0≤fs ≤1. Для визначення цього показника необхідно врахувати характер правопорушення. Тобто велике значення має та обставина, чи була шкода завдана виключно правопорушником, чи постраждалий своєю поведінкою сприяв виникненню або збільшенню шкоди. Якщо всі попередні показники обґрунтовуються ст. 23 ЦКУ, мотивом використання даного показника є норми ст. 1193 ЦКУ. Дана стаття зазначає, що шкода завдана потерпілому внаслідок його умислу не відшкодовується. А якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то в залежності від ступеня його вини розмір відшкодування зменшується.

У випадку, якщо буде доведена вина потерпілого у виникненні шкоди у вигляді прямого умислу, значенню fs необхідно надати статусу одиниці. Таким чином, в дужках виникає сума, що дорівнює нулю і, відповідно, сума всієї формули буде дорівнювати нулю. У випадку зменшення даного коефіцієнту від 0,9 до 0 кінцева сума формули (сума відшкодування) буде збільшуватися.