Згідно зі статтею 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, тому подача заяви про реєстрацію шлюбу не створює обов’язку для наречених зареєструвати шлюб, оскільки подача заяви про реєстрацію шлюбу є своєрідним встановленим законодавчо порядком повідомлення компетентного органу про намір зареєструвати шлюб.
З моменту отримання такого повідомлення орган реєстрації актів цивільного стану проводить перевірку інформації заявленої нареченими щодо відсутності обставин, які перешкоджають реєстрації шлюбу, та підготовку до проведення реєстрації шлюбу у строк, місці та враховуючи побажання наречених про урочистість процедури. Наречені ж в свою чергу повинні обміркувати і усвідомити всі наслідки реєстрації шлюбу та відповідально врахувати всі обставини, перевірити свої почуття любові, оскільки, побудова сімейних відносин неможлива без почуття любові та взаємної поваги (ч. 2 ст. 1 СК).
При прийнятті Сімейного кодексу України (далі – СКУ) законодавцем була зроблена спроба на правовому рівні закріпити поняття «заручини». Так у першій редакції ст. 31 СКУ містилася норма про те, що «зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу». Такий статус був у пари до офіційної реєстрації шлюбу, тобто протягом приблизно 1-го місяця. Деякі органи РАЦС в Україні навіть проводили церемонію заручин урочисто: у присутності молодих та їх гостей оголошувалося про те, що подано заяву на реєстрацію шлюбу і молоді оголошувалися нареченим і нареченою.
У такому вигляді дана правова норма проіснувала усього два роки: у грудні 2006 року до ряду статей СКУ були внесені зміни і визначення «заручин» виключено. Тепер згідно з п. 1 ст. 28 СКУ «особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються нареченими». Але суті справи і правових наслідків це не змінює. Подання заяви до органів РАЦС парою є юридичним фактом і тягне за собою певні юридичні наслідки, які із зміною статусу осіб із «заручених» на « наречених» не змінилися. Ці наслідки пов’язані із відмовою одного із наречених (заручених) від подальшого укладання шлюбу.
Заручини (тобто подача заяви до органу РАЦС) не створюють обов’язку наречених вступати до шлюбу. Тому у період між подачею заяви до органу РАЦС і датою весілля заручена особа (хтось із наречених) може передумати вступати в шлюб і забрати свою заяву з органу РАЦС. Така відмова тягне за собою наслідки майнового характеру. У чому вони полягають?
Зазвичай молоді люди після подачі заяви до органу РАЦС починають готуватися до весілля: замовляти ресторан, закуповувати продукти, купувати весільні атрибути і аксесуари, замовляти святковий транспорт, шити і купувати вбрання наречених тощо. Всі ці підготовчі дії тягнуть за собою певні грошові втрати (інколи досить значні).
СКУ зобов’язує особу, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Слід мати на увазі, що добровільно відшкодовувати ці затрати, мабуть, ніхто не буде, тому для цього треба звернутися до суду із відповідним позовом. А в суді треба буде надати докази всіх сум, які ви заявляєте до відшкодування (чеки, квитанції, договори, інші документи із зазначенням суми, дати, прізвища особи та призначення платежу). Причому треба не тільки підтвердити конкретні суми, а й те що особа вже реально їх витратила (а не лише попередньо домовилася про щось на певну суму), а також довести прямий і безпосередній зв’язок цих витрат з підготовкою до весілля. Іншими словами, очевидним має бути той факт, що якби не весілля, то таких витрат взагалі не було б.
Встановлюючи такі негативні наслідки для особи, яка відмовилася від реєстрації шлюбу, законодавець передбачає і винятки. Так, в ч. 3 ст. 31 СК зазначено, що такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).
Під аморальною поведінкою слід розуміти такі дії одного з наречених, які суперечать моральним засадам суспільства, національним звичаям та традиціям одного з наречених, які завдають образ, моральних страждань йому або його рідним та близьким, що призводять до загального осуду (словесні образи, образи діями у тому випадку, коли мова іде про дотримання звичаїв або традицій). Щодо протиправної поведінки, то це такі діяння особи, які суперечать юридичним приписам, виражені в активних або пасивних діях (завдання навмисного удару, неповідомлення про певне захворювання, яке може завдати шкоди здоров’ю іншого з наречених).
Зазначена норма не передбачає вичерпних обставин, з настанням яких особа не буде відшкодовувати затрати, понесені іншою стороною по приготуванню до проведення реєстрації шлюбу та весілля. Якщо проаналізувати положення ст. 1, то можна дійти висновку, що відсутність почуття любові та поваги так само буде істотною причиною, яка унеможливлює реєстрацію шлюбу, оскільки це буде суперечити меті регулювання сімейних відносин Сімейним кодексом.
Слід також зазначити, що якщо особа зареєструє шлюб не з метою створення сім’ї та набуття прав і обов’язків подружжя, а з іншою метою, наприклад з метою уникнення негативних наслідків, передбачених за відмову від шлюбу, то такий шлюб буде вважатися фіктивним, що може призвести до визнання його недійсним, рішенням суду. У разі визнання такого шлюбу недійсним особа не буде зобов’язана відшкодовувати затрати, понесені іншою стороною по приготуванню до весілля та реєстрації шлюбу, оскільки статтями 45 та 46 СК не передбачено такого наслідку, як відшкодування витрат понесених іншою стороною по приготуванню до весілля та реєстрації шлюбу.
Сімейним кодексом України передбачено, ще один наслідок, щодо розірвання «заручин». Так, у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв’язку з майбутнім шлюбом, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом.
Однак, обдарована особа, яка отримала подарунок, набуває права власності на подаровану річ і тому не зобов’язана за власної ініціативи повертати дарунок. У частині 4 статті 31 СК закріплено норму, яка зобов’язує обдаровану особу повернути дарунок, або відшкодувати його вартість, якщо дарунок не зберігся, лише у тому випадку, якщо: 1)правова ініціатива припинення договору дарування виходить від дарувальника; 2) за умови набрання законної сили рішення суду про розірвання договору дарування.
Слід звернути увагу і на те, що Сімейний кодекс регулює відносини між членами сім’ї, а оскільки наречені не є членами сім’ї і відносини, які між ними виникають, не підпадають під ознаки сімейних відносин, тому будь-які питання з приводу відшкодування затрат, понесених сторонами до реєстрації шлюбу та весілля, повернення дарунка будуть регулюватися не сімейним законодавством, а цивільним законодавством, зокрема Цивільним кодексом України. А тому і реалізація права дарувальника, закріпленого в ст. 31 СК, вимагати припинення договору дарування в наслідок відмови обдарованого від реєстрації шлюбу сумнівна, оскільки аналіз норми дає підстави стверджувати, що мова іде про договір дарування, за яким дарунок уже було передано обдарованій особі, а не про договір дарування з обов’язком передати дарунок у майбутньому.
Якщо суд все ж таки приймає рішення про розірвання договору дарування і повернення подарованої речі, але цієї речі з будь-яких причин вже не існує, особа, яка відмовилася від шлюбу, повинна відшкодувати її грошову вартість. Звісно, що суду треба буде надати докази (документи), котрі підтверджують заявлену суму в якості такого відшкодування.
Як бачимо, подача особами заяви до органу РАЦС не лише формальність, щоб називатися нареченими чи зарученими, а й подія, з якою законодавство пов’язує як приємні наслідки (реєстрація шлюбу і весілля), так і не дуже приємні (відшкодування затрат і повернення подарунків, якщо реєстрація шлюбу не відбулася).